Сполучник (рос. союз) – це службова частина мови, що поєднує члени речення  і  частини складного речення.

За будовою сполучники поділяються на три групи: прості (і , ні , але, бо,  та) , складні (проте, щоб, якби, якщо, якже) , складені (тому що, через те що,  внаслідок того що) .

За значенням сполучники поділяються на сурядні  й підрядні : 

а)  сурядні  –  поєднують  рівноправні  члени речення   або  частини складного речення. Вони поділяються на єднальні (і , й, також, ні…ні , не тільки…, а й) , протиставні (але, а, зате, проте, однак) , розділові (або, чи,  або…або,  чи…чи,  то…то) . 

б)  підрядні  –   сполучають  підрядну частину речення  з  головною.

Поділяються на порівняльні , часові , причинові , мети, умовні , допустові , наслідкові :  як,  немовби,  ніби;  бо,  тому що;  після того як,  як тільки;  щоб,  для того щоб;  якщо,  якби;  незважаючи на те що,  нехай;  так що.

ВЖИВАННЯ СПОЛУЧНИКІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ

В   офіційно-ділових   паперах   використовуються   як   сполучники сурядності , так і сполучники підрядності . Вони надають тексту книжного, власне ділового характеру.

Стилістичне   забарвлення   сполучників   визначає   сферу   їх функціонування. Більшість із них належить до стилістично нейтральних, наприклад: і , або, якщо, проте, поки, для того щоб та ін. Переважно у офіційно-діловому мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що,  завдяки тому що,  зважаючи на те що, з того часу як.  Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, одначе, отож, буцімто,  себто,  покіль та  ін.  Як засіб стилізаці ї  використовуються у художніх творах застарілі  сполучники:  заки (поки) ,  коби (якби) ,  позаяк (бо) та  ін.

Для уникнення повторів та для урізноманітнення мовлення вживаються синонімічні  сполучники,  наприклад:  і ,  та;  але,  та,  проте,  однак;  бо,  тому що, через те що, оскільки, у зв’язку з тим що, поки, доки; зважаючи на те що,  з огляду на те що;  щоб,  для того щоб,  з тим щоб та  ін.

Можливість   заміни одного  сполучника   іншим  є  одним  із  шляхів удосконалення форми вислову.

Частина парних сполучників (не тільки …але (а) й, не лише…а й, не стільки …скільки)  повинні  стояти безпосередньо перед однорідними членами речення,  наприклад:  Ми маємо претензі ї  не  стільки  до працівників цеху,  скільки до його керівництва.  Людину можна образити не тільки словом,  але й дією.

У реченнях «Збори не відбулися,  так як прийшло мало людей»,  «Ми не прийшли вчасно, так як ішов дощ» ненормативним є сполучник так як (треба:  тому що,  бо та  ін) . Уживання так як можливе хіба що тоді ,  коли так залишається в головній частині , а як починає підрядну, найчастіше порівняльну:  Усміхався так,  як його мати;  Говорив так,  як ніколи досі .

Як   засіб   створення   милозвучності   використовується   чергування сполучників і  – й -  та.

І вживається: 

а) перед йотованими (й, є, ї , ю, я) : Розвиток банку і його стабільність залежить від…; 

б)  на початку речення:  І  комісія почала готуватися до роботи; 

в) між приголосними, після паузи перед приголосними: Рівновага між попитом  і  пропозицією; 

г) при зіставленні понять: війна і мир; добро і зло; доходи і витрати;  спад  і  піднесення.

Й вживається: 

а)   між  голосними:  Всі   службові   й   особисті   документи   було переглянуто; 

б) після голосного перед приголосним:  Укладання й пролонгування контрактів було призупинено.

Та вживається: 

а) якщо в реченні вже є і або й: Кафедра теорі ї та історі ї держави і  права виконала навантаження; Під час обшуку були вилучені гроші та цінності .

б) для поєднання близькоспоріднених понять, явищ, станів: Фінанси та кредит;  робота з газетами та журналами.

Сполучники повторюються між однорідними членами речення тоді , коли треба підкреслити вагомість кожного з перерахованих слів: Вже в перші години роботи комісі ї були залучені  і  правоохоронні органи,  і працівники прокуратури,  і  співробітники СБУ.