Києво-Могилянська академія і відродження перекладацької діяльності в Україні

Значний прорив в українській перекладацькій діяльності відбувся у 17 ст. Це було спричинено заходами, які проводилися у Києво-Могилянській академії (заснованій у 1632р.), де переклади використовувалися, в першу чергу, для подальшого навчального процесу. Таким чином, у першій половині 17 ст. було виконано переклади з грецької (праці Григорія Богослова в перекладі Скульського та Д. Наливайка) та з латини (праці Л.А. Сенеки в перекладі К. Саковича). 17 ст. також відзначилося появою праці Андреаса Кессалійського (1625) «Одкровення (Апокаліпсис)» в перекладі Лаврентія Зизанія. В 17 ст. в Україні з’явилися віршовані переклади італійських та польських поетів епохи Пізнього Ренесансу, таких, як Торквато Тассо (10 глав його поеми «Звільнений Єрусалим» були перекладені з польської версії твору П. Кохановського), а також віршований переклад (виконаний Куликом) одного з оповідань «Дкамерону» Дж. Боккаччо.

У другій половині 17ст., після того, як панування над Україною було розділено між Росією та Польщею (згідно з Андрусіївським перемир’ям 1667р.), перекладацька діяльність продовжувала розвиватися лише у Києво-Могилянській академії. Деякий час активним був Симеон Полоцький (1629-1680), який зробив кілька вільних перекладів польських віршованих Псалмів,   написаних П. Кохановським, і Д.Туптало (1651-1709), який переклав поеми анонімних польських поетів. Невелика кількість перекладів була зроблена С. Мокиєвичем, який належав до послідовників Мазепи. Він створив вільні віршовані переклади Старого и Нового Заповітів, а також і Євангеліє від Матвія.  Окрім цих вільних перекладів, було перекладено кулька епіграм англійського поета Оуена поетом І. Величковським (?-1701).

Кінець 17 – початок 18 ст. були досить несприятливими для української культури і перекладу. На сьогоднішній день збереглася мала частина відомих віршувань, які в основному були написані випускниками Києво-Могилянської академії Іваном Максимовичем (1651-1715) та його племінником-тезкою І. Максимовичем (1670 - 1732). Дядько виконав переклад елегії німецького поета 15 ст. Г. Уго. Також не менш активним був на початку своєї  літературної діяльності лектор академії Феофан Прокопович (1681-1736), який, після переїзду до Росії, став на службі у російського царя Петра І і сприяв гнобленню України. У Киево-Могилянській академії часто перекладалися псалми і твори римських поетів Овідія, Марціала та французького поету доби Ренесансу Скалігера (1540-1609).

Перші десятиліття 18 ст. відзначені жорстким пригнобленням Петром І українського народу. В цей час вперше було введено заборону на видання творів українською мовою (1701). Українські вчені й видатні люди були переманені або змушені переїхати до культурно відсталої Росії. З приходом до влади Катерини ІІ українська нація була остаточно поневолена. Не дивно, що в результаті цих утисків, український переклад і художня література в цілому канули в забуття. Російська стала панівною і офіційною мовою. Внаслідок цього навіть великий філософ Г. Сковорода був змушений робити переклади більше російською, ніж книжною українською мовою. Його найбільш відомі переклади на сьогоднішній день є: ода фламандського поета Хосія (1502-1579), уривки з книги Цицерона «Про старість» та працю Плутарха «Про тишу серця» (перекладені у 1790 р.). Більш плідним у перекладацькій діяльності, ніж Сковорода, був його сучасник і колега, випускник Києво-Могилянської академії К. Кондратович, який переклав елегії Овідія (1759), дванадцять промов Цицерона, «Іліаду»  і «Одіссею» Гомера, двовірші Катона та інші праці давньогрецьких і римських авторів, які, однак, залишилися неопублікованими.