Групи прислівників за значенням

За значенням прислівники поділяються на:

1. Означальні
2. Обставинні

Означальні означають якість, кількість, спосіб дії чи ознаки і поділяються на:

• Якісно-означальні — характеризують дію чи стан чи іншу ознаку з якісного боку і відповідають на питання як? Високо, весело.
• Кількісно-означальні(міри і ступеня вияву ознаки) — вказують на інтенсивність вияву дії чи іншої ознаки. Як багато? Якою мірою? Ледве, вволю
• Способу дії — спосіб дії і відповідають на питання Як? Яким чином? Вголос, Утрьох.

Обставинні означають різноманітні обставинні відношення, тобто визначають додаткові ситуації, у яких відбувається дія. Звичайно стосуються дієслова-присудка і розкривають зміст всього висловлювання.

Поділяються на:

• Місця — просторова локалізація дії або стану. Де? Куди? Звідки?
• Часу — називають час дії. Коли? Відколи? До якого часу? Вказують, коли відбувалася дія; час, з якого починається дія; межу дії в часі; періодичність дії;
• Причини — причину дії. Чому? З якої причини?
• Мети — для чого? З якою метою?

Обставинні П. є колишніми відмінковими формами певних дієслів, які відірвалися від своєї парадигми, закріпилися у прислівниковій позиції і внаслідок цього закінчення перетворилися на суфікси.

Залежно від номінативної природи прислівники поділяють на незайменникові, займенникові, атрибутивні та предикативні.

Незайменникові виконують номінативну функцію. Займенникові вказують, але не називають:

• Питально-відносні — де? Куди? Звідки?
• Вказівні — там, туди, тоді.
• Означальні — завжди, інколи, по-всякому.
• Заперечні — ніде, ніколи, ніяк.
• Неозначені — десь, де-небудь.
• Особові — по-моєму.
• Зворотні — по-своєму.

Предикативні виконують функцію головного члена речення у безособових конструкціях. Розрізняють власне-предикативні — необхідно, потрібно, та предикативні іменникового походження — у двоскладному реченні виконують синтаксичну функцію іменників.

Атрибутивні, вжиті у ролі предикативних: весело, холодно.

Морфологічні типи прислівників:

За морфемною будовою розрізняють непохідні та похідні. Етимологічно вони походять від певної частини мови:

1. Від займенникового походження: найдавніші від старих займенникових коренів къ, тъ, инъ, съ, сь. Займенник + суфікс. Поєднання двох займенників. Поєднання займенників з прийменниками. Там, туди, тут, поки, доти, внічию, зовсім. Абияк, ніяк, ніколи.
2. Відіменникового походження: прислівники, що співвідносяться з живими формами, або співвідносність з іменником встановлюється історично.

2 групи:

• Утворені з відмінкових і безприйменникових форм імен. Ранком, горою, верхи, рачки, пішки, вчора, долі.
• Від іменників без прийменника. (навіки, навкруги, згодом, зрештою, підтюпцем)

1. Відприкметникові — утворилися від прикметників без прийменника. Найдавніші — прислівники на –о, -е. синтаксичним шляхом: синтаксична форма почала вживатися як семантична характеристика дії. Елементарно. Пізніше — за зразком, суфіксальним способом.

Від прикметника з прийменником: Р. в., З. в., М. в. з прийм. Д. в. ч. р. і с. р. з прийм.

1. Від числівникового походження: часто — суфіксальним, частина — морфолого-синтаксичним. Двічі, тричі.
2. Віддієслівного походження: адвербіалізований дієприслівник на –чи, колишні активні дієприкметники на –е: чаруюче, колишні форми Н. в. не членних дієприкм. Т. ч. ж. р.: нехотя, перегодя.