Категорія відмінка. Відмінювання іменника.

Відмінком називається форма іменника, що передає його синтаксичні відношення до інших слів у словосполученні та реченні.

В українській мові 7 відмінків, кожен із яких відповідає на певне питання:

Називний — хто? Що? (людина, поле), Родовий – кого? Чого? (людини, поля), Давальний — кому? Чому? (людині, полю), Знахідний — кого? Що? (людину, поле), Орудний — ким? Чим? (людиною, полем), Місцевий — на кому? На чому? (на людині, на полі), Кличний — хто? Що? (людино, поле).

Називний відмінок називають прямим, усі інші — непрямими.

Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, місцевий — лише з прийменником. Родовий, давальний, знахідний, орудний можуть уживатися як із прийменником , так і без нього.
Іменник у називному відмінку в реченні виступає в ролі підмета або присудка.

Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:

А) іменною частиною складеного присудка: Була ти музою..

Б) додатком: Згаяного часу і конем не доженеш

В) означенням: В моєму серці схрещення доріг ненависті й любові

Г) обставинами: Мій перший вірш написаний в окопі

Іменник у кличному відмінку виступає в реченні тільки у ролі звертання.

Відмінювання іменників — це один із засобів зв’язку слів у реченні. Кожний відмінок є втіленням певного типу смислових і синтаксичних відношень. Кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення та (або) прийменника.

На вибір відмінкового закінчення впливає значення слова, рід, на який звук закінчується основа слова. За ознакою роду й характером основи слова всі іменники поділяються на 4 відміни.

I відміна: іменники чоловічого, жіночого та спільного роду із закінченнями на -а (-я) Микола, суддя, земля, посуха, нероба.

II відміна: іменники чоловічого роду з нульовим закінченням і закінченням на –о: Віталій, плащ, рік, мисливець; дядько, батько, Дніпро. Іменники середнього роду із закінченнями на -о, -е, -я: відро, озеро, коліщатко, поле, серце, плече, життя, вишивання, обличчя.

III відміна: Іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати: Умань, молодь, кров, радість, лють.

IV відміна: Іменники середнього роду із закінченнями на -а (-я) у яких при відмінюванні з’являються суфікси –ат- (-ят-), -ен-: лоша, слоненя, плем’я, ім’я, дівча.

Іменники І і ІІ відмін за характером кінцевого приголосного основи поділяють на три групи: тверду, м’яку і мішану.

Іменники І відміни:
тверда: основа закінчується на твердий нешиплячий приголосний: актриса, Микола, свекруха, подруга.

м’яка: основа закінчується на м’який приголосний: Марія, квасоля, палиця, суддя.

мішана: основа закінчується на шиплячий приголосний (ж, ч, ш, щ): миша, пуща, вежа, листоноша.

Іменники ІІ відміни:

тверда: 1) іменники ч.р. з основою на твердий приголосний: крок, Дніпро, літак.

2) іменники с.р. із закінченням –о: відро, дерево, озеро

3) іменники ч.р. на –р якщо –р уходить до складу кореня: мир, сир, жир

4) іменники ч.р. із суфіксами –ар, -ир, -яр, у яких при відмінюванні постійний наголос:

ювіляр, мундир, касир, куховар.

5) іменники іншомовного походження із суфіксами –ер, -ір, -ур, -ор: зефір, інженер, абажур.

Винятки: звір, комар, хабар, долар, панцир, пластир, варвар.

м’яка: 1) іменники ч.р. з основою на м’який приголосний: гай, Андрій, Василь, вихователь, українець

2) іменники с.р. на –е: море, сонце, серце

3) іменники с.р. на –я: життя, обличчя, зілля, листя.

4) іменники ч.р. із суфіксами –ар, -ир, якщо при відмінюванні ці суфікси не наголошені: писар — писаря, буквар — букваря, аптекар — аптекаря.

Винятки: Ігор, якір, лобур, кучер

мішана: 1) іменники ч.р. з основою на шиплячий: плащ, ключ, вірш

2) іменники с.р. на –е з основою на шиплячий: згарище, плече, селище.

3) іменники ч.р. з основою на –яр, у яких при відмінюванні наголос падає на закінчення: школяр-школярем, пісняр-піснярам.