У ділових паперах прикметник представлений досить широко, що зумовлено потребою конкретизувати вираження думки. Прикметник звужує поняття іменника, передаючи його ознаки, наприклад: політика: антисоціальна політика – агресивна політика — зовнішня політика. Прикметники у цих прикладах конкретизують значення іменників. В українській мові якісні , відносні та присвійні прикметники в різних стилях мови вживаються з неоднаковою частотою. Наприклад, у офіційно-діловому та науковому стилях переважає вживання відносних прикметників, які уточнюють, конкретизують поняття, терміни і входять до терміносполук: надзвичайний і повноважний посол, ринкова економіка, аудиторський аналіз, мінеральна сировина.

Якісні прикметники у офіційно-діловому стилі вживаються значно рідше, але, оскільки вони можуть утворювати ступені порівняння (тобто форму для вираження більшої чи меншої міри якості) , слід запам’ятати й правильно, відповідно до стилістичної норми, вживати ці форми. Хоча вони є паралельними, проте складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників має відтінок книжності , і вживається переважно в науковому й офіційно-діловому стилях (деколи паралельно з простою) . Наприклад: Найбільш пріоритетним напрямком науки є захист навколишнього середовища; більш ефективний метод; найбільш пріоритетний напрям (можна найпріоритетніший напрям; ефективніший метод) .

Використовувати синтетичну (однослівну) форму із виразним розмовим забарвленням не рекомендується у офіційно-діловому мовленні (найзручніший, якнайзручніший, свіжіший, щонайсвіжіший) .Характерно, що суплетивна форма синтетичного способу творення найвищого ступеня порівняння не набуває розмовного забарвлення, сприймається як книжна і є нормою офіційно-ділового стилю. Наприклад: великий — більший, найбільший; гарний — кращий, найкращий.

Велика міра якості може бути передана й без порівняння – за допомогою префіксів архі-, гіпер- , ультра-, над-: ультрамодний, архіважливий, надтвердий, гіперінфляційний, надчутливий. Ці префікси є нейтральними, виконують у науковому та офіційно-діловому тексті функцію уточнення: надлишкова вартість, ультрафіолетовий промінь. У публіцистичному та художньому стилях вони набувають емоційно-експресивних відтінків (надлюдські здібності , архіважливі питання) .

У розмовному і художньому стилях широко використовуються прикметники з префіксами пре- , все- , за- : премудрий, прекрасний, пречудовий, пресвітлий, всеохоплюючий; суфіксами –езн- , -ущ-, -уч- , -елезн-, -анн- , -енн- , - ісіньк-: величезний, довжелезний, широченний, яснісінький, худющий, височезний, незрівнянний, незбагненний, широчезний.

В офіційно-ділових документах рідко вживаються прикметники, у яких велика або зменшена міра якості передається за допомогою слів дуже, вкрай, особливо, надто (занадто), надзвичайно, трохи, ледь, не дуже: дуже вигідний, надзвичайно популярний, занадто самовпевнений, ледь теплий, трохи вузький, не дуже світлий.Порушенням норм є поєднання обох форм ступенювання: більш точніший (треба: точніший або більш точний) , більш прийнятніший (треба: більш прийнятний або найприйнятніший) .Елементом просторіччя є поєднання слова самий з прикметниковими формами для вираження найвищого ступеня: самий близький, самий небезпечний, самий кращий, самий високий (треба: найближчий, найкращий, найнебезпечніший, найвищий) . Вживати слово самий також не варто, щоб не сплутати слово самий з подібним щодо звукового складу словом самий, яке означає «один»: На складі залишився самий тільки хліб.

У російській мові ступені порівняння прикметників утворюються і вживаються не так як в українській мові , тому при перекладі треба звертати увагу на те, що українська форма вищого ступеня в російській мові може виражати найвищий ступінь: «высшая мера наказания» — в українській мові – це не вища міра покарання, а «найвища міра покарання»; «высшее качество»  — це не вища якість, а «найвища якість». Словосполучення «высшая аттестационная комиссия» треба перекладати «найвища атестаційна комісія».

У російській мові форми вищого ступеня порівняння вживаються у поєднанні з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (Эта книга интереснее, чем та) . В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або із сполучником (ніж, як) : Дисципліна у класі , порівняно з минулим роком, стала кращою. У науковому і офіційно-діловому стилі найчастіше використовуються конструкці ї з прийменником порівняно з. Конструкці ї з прийменниками за і проти характерні для розмовного мовлення.

У формах місцевого відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення –ому: на старім (правильно старому) обладнанні , на банківськім (банківському) рахунку, на попереднім (попередньому) засіданні , на нижнім (нижньому) ярусі .У документах не використовуються присвійні прикметники, вони замінюються іменниками: директорові розпорядження  — розпорядження директора; президентів підпис — підпис президента; студентові досягнення – досягнення студента (або студентські досягнення). Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання) ставлять у родовому відмінку: Петренкові пропозиці ї — пропозиці ї Петренка В.П. ; Клименкові зауваження — зауваження Клименка С.А. Родовий відмінок належності зберігаємо й тоді , коли є кілька однорідних членів: Твори Шевченка, Франка, Стефаника та Коцюбинського.

Нормативним є вживання присвійних прикметників у термінологічних словосполученнях та крилатих висловах: адамове яблуко, рентгенівський апарат, езопівська мова, сізіфова праця.

Не вживаються у документах прикметники, що походять від географічних назв: запорізькі депутати — депутати м. Запоріжжя, китайські товари — товари з республіки Китай, чернігівське пиво — пиво з м. Чернігів. Перші варіанти мають відтінок розмовності .

Але усталеним є вживання таких прикметників, якщо вони входять у склад адміністративно-територіальних або географічних назв: Запорізька область, Бердянський район, Магелланова протока, Дніпровський лиман.

Усі прикметники (у ролі означень) , що вживаються у сполученні з числівниками два, три, чотири та прикметник останній з усіма числівниками, узгоджуються у Н. та З. відмінках множини й мають переважно у документах закінчення –і, а не –их: два нестандартні вироби, три оригінальні розробки, за останні сімдесят років, чотири великі контейнери.

Не вживають у документах короткі прикметники типу зелен, годен, рад, ясен, потрібен, повен тощо. Сферою використання таких прикметників є розмовне мовлення, поезія, фольклор. У офіційно-діловому стилі є форми зелений, годний, радий, ясний, потрібний, повний.